Титечко Яків Степанович народився 14 жовтня 1934 року в селі Кричильськ Степанського району (нині Сарненський) Рівненської області в сім'ї Титечка Степана Кіндратовича та Титечко Ірини Мойсеївни, які були православними християнами. У них було дев'ятеро дітей, двоє з яких померли у ранньому віці. Наш батько був восьмою дитиною. З раннього дитинства він знав ціну хліба, допомагаючи батькам господарювати на землі. На той час вони мали кілька десятин землі, худобу та реманент. Коли з'явилися в селі перші християни віри євангельської, то батько Якова Степановича приєднався до них, вступивши в завіт з Богом. Згодом повірили ще двоє старших сестер нашого батька, ставши членами помісної церкви. Дід Степан Кіндратович був глибоко віруючою людиною, проявляючи милосердя до вдів, сиріт, старців, ділячись із ними тим, що мав. В ті часи наш батько Яків Степанович не мав змоги вчитися, тому закінчив тільки початкову школу. В 1954 році в двадцятирічному віці був призваний до лав Радянської Армії. Службу проходив в Латвії в авіаційному полку, будучи начальником прожекторної станції. Під кінець служби, в 1957 році, помирає його батько, якого син не зміг провести в останню путь. А коли прийшов з армії, то всі обов'язки по господарству лягли на його плечі. В часи правління Хрущова було гоніння на християн. Коли звідусіль лунало, що останнього віруючого ми покажемо по телевізору, а Біблія буде тільки в музеї, як експонат, то батько, дивлячись на несправедливість, почав ходити на зібрання. Згодом прийняв водне хрещення по вірі, ставши членом помісної церкви. Він дуже любив співати, тому був у хорі. Через прославлення Бога співом велике благословіння він отримував у своєму житті. В час переслідувань, коли влада забирала церковне майно в християн, наш батько був одним із активних учасників, які оберігали це майно та захищали старших братів і сестер від насилля з боку правоохоронних органів. За свою позицію і віру був осуджений тодішньою владою. В 1962 році в серпні місяці Яків Степанович одружується із сестрою у вірі - Міщук Матроною Якимівною, з якою прожив до 1995 року. Подружжю Бог дарував восьмеро дітей - троє синів і п'ятеро дочок, яких батьки виховували в любові до Бога. Маючи велику сім'ю, наш батько мусив тяжко працювати не на одній роботі, щоб прогодувати її. І в той самий час встигав брати активну участь в житті церкви. Під час реформ Горбачова їздив з братами в Москву, щоб повернути у власність молитовний будинок, який був забраний владою під школу. Завдячуючи Богу, будинок молитви був повернутий. У жовтні 1995 року від тяжкої хвороби помирає мама. Батьку прийшлося ставити на ноги менших дітей самостійно. У 2003 році із сім'єю свого сина Віталія він виїжджає до США. Згодом одружується вдруге з Мазур Любов'ю Андріївною, з якою прожив до останньої хвилини свого життя. Проживаючи у Сполучених Штатах, наш батько не сидів, склавши руки, а допомагав, як родичам, так і колишнім односельчанам, висилаючи посилки й жертвуючи гроші нужденним, хворим і на будівництво нового молитовного будинку. Також на відстані дбав про престарілих сестер, які залишилися в Україні. Насичений днями свого життя, будучи оточений турботою дружини, дітей, внуків, правнуків, благословляючи їх, він відійшов з цієї землі до небесного Батька 26 жовтня 2020 року. Після себе він залишив велику люблячу родину - дітей, зятів, невісток, п'ятдесят два внуків і двадцять правнуків, яких він буде чекати перед Білим Престолом у Господа. Дякуємо Богу за наших батьків і батькам за турботу та молитви за всіх нас. Амінь.